__ На тихій гладі води загадково погойдується місячна доріжка __
Кожна особа сприймає світ через свою призму. Деякі його сторони залишаються невідкритими. Тому яким є світ насправді ніхто не знає. Можливо, його й зовсім нема…
«Ось то — він, а це точно вона, і разом — вони... А де ж я? Стукіт серця, духмяність повітря, світло чи темно, тут або там, солодко, гірко, кисло, солено, а ще добре, погано, тепер і тоді... А як я?»
__ Доторкаюсь рукою — світло зникає, вода стікає крізь пальці __
Мене кожен бачить по-своєму. Середовище формує свідомість, через неї відбувається сприйняття. Це і є призма.
__ В долонях знову пусто! __
У кожного свій набір світоглядних обмежень. Їх ми вбираємо з материнським молоком, і з ними ж воюємо ціле життя.
__ Сплескую! Краплі (одночасно, але розрізнено) вириваються і знову стають суцільною водою __
Навіть своє власне «я» людина у різний вік, у різному стані сприймає по-різному. А ще є безліч дискусій, дилем всередині однієї (!) свідомості.
__ Крім сяйва місяця, на пружній поверхні перекочуються відлуння зірок __
Без мене світ не перестав би існувати. Без всіх він був би безглуздим. З нами всіма він став божевільним…
__ Ой! Зірка впала! Яке ж бажання можна було загадати? __
Я в цьому світі — ілюзія. Адже всі мають знати, що зірки насправді не падають…

Тихий вечір прихилився до землі. Почув мелодію серцебиття, вирушив на її поклик…
Між гармонією неба і моря блукає ніч спогадів. Вечір ніжно підходить до берега, розливає річку пісні, заваблює до себе. А вона підступно пірнає у морську гладь своєї чорної сукенки, зацяткованої цікавими поглядами зірок, білими посмішками хвиль. Вечір замовкає, поважно відступає назад з відчуттям повної безнадії…
Раптом він відчуває лагідний дотик її сміху. Вона дарує йому вигадливі мушлі, прикрашені квітами сподівань. Вечір тане, розчиняється в її обіймах, а вона з нетерпінням, а, можливо, й з побоюванням чекає приходу ранку… Хоча він не питатиме, з ким вона була увесь цей час.

У меня был маленький квадратный пакетик… Мне он очень нравился… На нем были сделаны воздушные пузырьки, которые можно было лопать. Я любила этот пакетик... Он не был дырявым или порванным. Он совсем не пропускал воздух!
В этом пакетике была мышка, которую мне подарили на Новый год. Конечно же игрушечная мышка! Она не умела пищать, ничего не говорила, когда на нее нажимаешь, просто была твердым украшением для маленького подсвечичника. Я не хочу обидеть того, кто мне подарил эту мышку, но пакетик мне нравился больше…
Я сжимала его, лопала эти забавные кругляшки, которые чудным образом иногда снова образовывались!
Но его придназначение было оберегать мышку от ударов.
Теперь он стал ненужным ей… Ведь мне совсем не хотелось ставить на полку подсвечник с натянутым для него пакетом.
Теперь он стал ненужным мне… Ведь я полопала все пузырьки, они перестали вновь образовываться.
Он мне по-прежнему нравился, но я его выбросила, посчитав мусором на своем столе.
Почему же нельзя так же легко выкинуть то, что собирается во мне, в голове, в чувствах, в мыслях?! То, что мне совсем не нужно, даже если очень нравится…

— Почему я сама должна заниматься хозяйством?
— Потому что ты раньше приходишь с работы.
— Но я же не успеваю сделать все дела за 2 часа! И я тоже хочу отдохнуть после рабочего дня. Я 8 часов провожу с бумагами, а потом еще час трясусь в забитом троллейбусе! И мне тоже нужен отдых!!! Вот почему ты приходишь домой и сразу ложишься на диван?!!
— Я работаю больше, чем ты! И не с бумагами вожусь, а целый день в цеху пашу! И я хочу расслабиться после работы!
— А если бы я приходила с работы позже тебя? Кто бы готовил, убирал, стирал?..
— Так ты бы и уходила на 2 часа позже…

Жена думает: «Ах! Если б ты знал, что после того, как мы вместе собираемся на работу, я после твоего ухода заваливаюсь еще на 2 часа в кровать. Это, пожалуй, единственный выход избежать двойной нагрузки и хоть когда-нибудь отдохнуть.»
Муж думает: «Ох! Если бы ты знала, что я 2 часа после работы пью пиво с друзьями только для того, чтобы прийти позже тебя и полежать с чистой совестью на диване…»

Смиренная улыбка нежно объяла их лица. Они тайно читали мысли друг друга...